ДУРНI та гордії ми люди - Тарас Шевченко

⛔️ УВАГА ЦІ ІСТОРИЧНІ СЛОВА НАПИСАНІ МАЙЖЕ 200 РОКІВ НАЗАД, ПРОЧИТАННЯ ВІРША БЕЗ УКЛОНУ ПРО АБО КОНТРУ УКРАЇНИ. Вірш лише відображення літератури минулих часів. Жодної пропаганди канал не несе. Живі вірші. Читає Вельвічія Вольф У цієї філософської медитації, обірваної на незакінченому реченні, поет дорікає людям за те, що вони — «орли» й «царі» «над собою» й «над землею і водою», лише поки «лихо не приснилось». Коли ж людину спіткає лихо, вона не витримує життєвих випробувань і деградує до стану морального звиродніння — негідника, «свині»: «Огонь небесний той погас, // І в тую костяну комору // Полізли свині ізнадвору». Дурні та гордії ми люди На всіх шляхах, по всій усюді, А хвалимось, що ось-то ми І над землею, і водою І од палат та до тюрми Усе царі, а над собою Аж деспоти — такі царі, І на престолі і в неволі. І все то те по добрій волі, По волі розуму горить, Як той маяк у синім морі, Чи те… в житейськім. Само так У нас у костяній коморі Горить розумний той маяк, А ми оливи наливаєм Та байдуже собі співаєм — Чи то в годину, чи в напасть. Орли, орли ви сизокрилі, Поки вам лихо не приснилось, Хоч невеличке, хоч на час! А там — під лавою в шиночку Сховаєтесь у холодочку. Огонь небесний той погас, І в тую костяну комору Полізли свині ізнадвору, Мов у калюжу, та й сопуть. І добре роблять, що кують На руки добрії кайдани Та чарки в руки не дають Або ножа, а то 6 зарані Гарненько з лиха б напились, А потім з жалю заридали Та батька, матір прокляли І тих, що до хреста держали. А потім ніж — і потекла Свиняча кров, як та смола, З печінок ваших поросячих. А потім… #стихи #шевченко #україна #стихиожизни #кобзарь #поэт #стих #жизнь #классика #поэзия #вiрш #тарасшевченко #ukraine #poetry #поезiя