🔥Я біжу, а всюди мертві... СКИНУЛИ БОМБИ! Повернув голову, а нас лише ДВОЄ ВЖЕ. Пішла кров з вух

🔷ПІДПИШІТЬСЯ НА КАНАЛ ▶️ Руслан кілька років відвоював у АТО, але, за його словами, це були квіточки. І досі, як заплющує очі, чує свист тритонних бомб і гори тіл – звичайних маріупольців, яких війна «замкнула» у місті. Чує крики людей з-під завалів, яким він нічим не може допомогти! У полон Руслан потрапив, коли проривався на Азовсталь, і з цього моменту його життя перетворилося на пекло. Найперше йому вибили практично усі зуби, і змусили пробігти через «коридор» охоронців, озброєних залізяччям. Тоді, на його очах забили до смерті обгорілого мінометника, який не міг швидко бігти. Але це був тільки початок. Катування електрошоком, так званий тапік, коли електроди чіпляли до різних частин тіла і вмикали струм. Постійні побої, коли усе тіло – суцільний синець. Бували моменти, коли думав, що не виживе. Але подумки повторював телефон дружини, щоб не забути і подзвонити за першої ж нагоди. Хвилювався за неї і доньок, які залишилися під Миколаєвом.