“Старесенька іде по тій дорозі...“- вірш Ліни Костенко

“Старесенька іде по тій дорозі...“ Старесенька іде по тій дорозі. Як завжди. Як недавно. Як давно. Спинилася. Болять у неї нозі. Було здров’я, де тепер воно? І знов іде... Зникає за деревами... Світанок стежку снігом притрусив. Куди ж ти йдеш? Я жду тебе. Даремно. Горить ліхтар, ніхто не погасив. Моя бабусю, старша моя мамо! Хоч слід, хоч тінь, хоч образ свій залиш! Якими я скажу тобі словами, що ти в мені повік не одболиш! Земля без тебе ні стебла не вродить, і молоді ума не добіжать. Куди ж ти йдеш? Твоя наливка бродить, і насіння у вузликах лежать. Ну, космос, ну, комп’ютер, нуклеїни. А ті казки, те слово, ті сади, і так по крихті, крихті Україна - іде з тобою, Боже мій, куди?! Хоч озирнись! Побудь іще хоч трішки! Вже й час є в тебе, пізно, але є ж. Зверни додому з білої доріжки. Ось наш поріг, хіба не впізнаєш? Ти не заходиш. Кажуть, що ти вмерла. Тоді був травень, а тепе