Незнятий кадр незіграної ролі - Вірш Ліни Костенко

Його в обличчя знали вже мільйони. Екран приносить славу світову. Чекали зйомки, зали, павільйони, чекало все! Іван косив траву. О, як натхненно вміє він не грати! Як мимоволі творить він красу! Бур’ян глушив жоржини біля хати, І в генах щось взялося за косу. Чорніли вікна долями чужими. Іван косив аж ген десь по корчі. Хрести, лелеки, мальви і жоржини Були його єдині глядачі. І не було на вербах телефону. Русалки виглядали із річок. Щоденні старти кіномарафону Несли на грудях фініші стрічок. Десь блискавки - як бліци репортера, Проекція на хмару грозову. На плечі стрибне слава, як пантера, - Він не помітив, бо косив траву. Іваночку! Чекає кіноплівка. Лишай косу в сусіда на тину. Іди у кадр, екран - твоя домівка, Два виміри, і третій - в глибину. Тебе чекають різні дивовижі. Кореспонденти прагнуть інтерв’ю. Москва. Гран-Прі. Овації в Парижі!.. Іван косив у Халеп’ї траву. #Ів