Кінь, Колесо та Мова. Курганна теорія Девіда Ентоні. Про походження праіндоєвропейців з України.
00:00 Девід Ентоні та його праця “Кінь, колесо та мова“. Як курганна гіпотеза стала теорією. Про індоєвропейців, Україну та кургани.
03:40 З України вийшли всі індоєвропейські мови, 4200-2200 р. до н.е. (картосхема).
06:08 Від Карпат до Дінця. Початок розвитку індоєвропейських культур, 5800-5000 р. до н.е.. Впровадження скотарства (картосхема).
08:42 Винахід верхової їзди, 4200-4000 р. до н.е.: Дереївка, Україна, Середньостогівська культура.
09:37 Україна - контактна зона культур, які сформували праіндоєвропейців: трипільська, дніпро-донецька та середньостогівська культури (картосхема).
Попередники ямної культури 3800-3300 р.до н.е. (картосхема).
12:20 Ямна культура - праіндоєвропейці (картосхема).
13:20 Праслов’яни і культура шнурової кераміки. Поширення культури шнурової кераміки лісами Європи.
14:32 Синташтинська культура аріїв на Південному Уралі, бойові колісниці.
15:39 Рух арів від Дніпра до Інду, 2900-1600 р. до н.е. (картосхема).
15:55 Зрубно-андронівська культурно-істоиична спільнота (від 1800 р. до н.е.). Зрубники - в Україну, андронівці в Казахстан та Індію.
«Кінь, колесо та мова: як вершники бронзового віку з євразійських степів сформували сучасний світ» — це книга антрополога Девіда В. Ентоні 2007 року, в якій автор описує свою «переглянуту Курганну теорію». (“revised Kurgan theory“). Він досліджує походження та поширення індоєвропейських мов із причорноморсько-каспійського степу в Західну Європу , Центральну Азію та Південну Азію . Він показує, як одомашнення коня і винахід колеса зробили мобільними та змінили степові суспільства скотарів у євразійському степу.
Ентоні дає широкий огляд доказів лінгвістики та археології про зародження та ранній період поширення індоєвропейських мов, таким чином вивіряючи Курганну гіпотезу Марії Гімбутас. Ентоні описує розвиток місцевих культур на північному узбережжі Чорного моря: від мисливців-збирачів до скотарів, під впливом балканських культур, які навчили мешканців Північного Причорномор’я скотарству і представили технології обробітку бронзи. Особлива увага привертається до теми приручення коней. Вперше кінь був приручений, на думку Ентоні, в українському степу представниками Середньостогівської культури близько 4200 року до н.е. (с. Дереївка, Кропивницька область).
Між 3500 і 3000 рр. до н.е. змінився клімат: степи стали сухішими та прохолоднішими. Скотарі стали мобільнішими і перейшли до нового способу життя в степу. Нова соціальна організація поширилася по всій Європі, Центральній та Південній Азії. Одночасно з міграцією степових скотарів поширювалися індоєвропейські мови. Важливо зазначити, що термін “індоєвропейські мови“ є умовним науковим терміном, що містить у собі дві географічні назви: Європа (звідки походять всі індоєвропейці) та Індія (яка стала однією з найчисельніших давніх колоній мігрантів з Європи).
Книга має дві частини, в яких 17 розділів.
Частина перша книги охоплює теоретичні міркування про мову та археологію.
У першому розділі маємо короткий огляд індоєвропейської лінгвістики. У другому розділі автор досліджує реконструкцію протоіндоєвропейської мови; у третьому - розглядає часові межі життя протоіндоєвропейців. У четвертому розділі автор вивіряє свої міркування на прикладах лексики на позначення вовни та колеса. Розділ п’ятий буде особливо цікавий українцям - про локалізацію прабатьківщини праіндоєвропейців. Кореляція даних лінгвістики та археології – тема шостого розділу.
Друга частина книги охоплює розвиток степових культур і наступні міграції з Чорноморсько-Каспійського степу до Європи, Центральної та Південної Азії.
У восьмому розділі Ентоні описує взаємодію між балканськими землеробами і скотарями та степовими мисливцями-збирачами на річці Дністер (в Україні) та подальше поширення скотарства. У розділі дев’ятому автор розглядає поширення скотарства під час мідного віку та супутню соціальну диференціацію суспільства. Розділ десятий - про приручення коня. Одинадцятий розділ - про завершення епохи енеолітичних балканських культур та ранні міграції степовиків у долину Дунаю. Дванадцятий розділ описує розвиток степових культур протягом енеоліту, включаючи взаємодію з месопотамським світом після занепаду балканських культур і роль протоіндоєвропейської як регіональної мови. У тринадцятому розділі розглядається період ямної культури як кульмінація усіх процесів у причорноморсько-каспійських степах. У чотирнадцятому розділі Ентоні пише про міграцію людей ямної культури в долину Дунаю та розмірковує над походженням західних індоєвропейських мов з долини Дунаю (кельтські, італійські), з долини Дністра (германські) та Дніпра (балтійські, слов’янські). У наступному розділі Ентоні розглядає уже східні хвилі міграції, які дали початок культури аріїв Синташта. Міграції аріїв на південь через Бактрійсько-Маргіанський археологічний комплекс до Анатолії та в Індію розглядаються у шістнадцятому розділі. У сімнадцятому розділі - підсумок великого розгляду «виправленої Курганної гіпотези» Гімбутас, а відтак курганної теорії Ентоні.