Иосиф Кобзон - Пісня про матір

Посіяла людям літа свої, літечка житом, Прибрала планету, послала стежкам споришу. Навчила дітей, як на світі по совісті жити, Зітхнула полегко – і тихо пішла за межу. – Куди ж це ви, мамо?! – сполохано кинулись діти. – Куди ж ви, бабусю? – онуки біжать до воріт. – Та я ж недалечко... де сонце лягає спочити. Пора мені, діти... А ви вже без мене ростіть. – Та як же без вас ми?... Та що ви намислили, мамо? – А хто нас, бабусю, у сон поведе по казках? – А я вам лишаю всі райдуги із журавлями, І срібло на тра