Анатолій Солов’яненко - Нiч яка мiсячна

Ніч яка Господи, місячна зоряна, Видно, хоч голки збирай, Вийди, коханая, працею зморена, Хоч на хвилиноньку в гай! Сядем укупочці тут під калиною, І над панами я пан! Глянь, моя рибонько, - срібною хвилею Стелиться в полі туман. Гай чарівний, ніби променем всипаний, Чи загадався, чи спить: Ген на стрункій та високій осичині Листя пестливо тремтить. Небо глибоке засіяне зорями, — Що то за Божа краса! Перлами ясними попід тополями Грає краплиста роса. Ти не лякайся, що ніженьки босії Вмочиш в холодну росу: Я тебе, вірная, аж до хатиноньки Сам на руках однесу. Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько, Тепло - ні вітру, ні хмар... Я пригорну тебе до свого серденька, А воно палке, як жар. Ти не лякайся, що можуть підслухати Тиху розмову твою, Нічка поклала всіх, соном