“Дочка Ієфая“ Леся Українка

Пусти мене, мій батеньку, на гори, Де ряст весняний золотом жаріє, Де вітер цвіт в мигдалів обсипає, -- Хай він мене дощем рожевим скропить, Оплаче цвітом молодість мою. Там, кажуть, з гір усю країну видко, -- Нехай востаннє я побачу більше, Ніж бачила за все життя коротке, Хай стану ближче до ясного сонця, Скажу йому: веселеє, прощай! Пусти мене, мій батеньку, на гори! Зберу всіх подруг, всіх моїх коханих, Я ще ніколи так їх не любила, Як от тепер востаннє, перед смертю. Ми не слізьми заплачемо, -- піснями Веселе дівування пом’янем. Я золотим квіткам віддам всі мрії, А вітрові свою дівочу волю, Мов пелюстки, осиплються бажання, У світ пущу з піснями всі думки. Хай я сама сирій землі належу, -- Віддай мене тому, кому обрік, -- А те, що я на горах заспіваю, Належить сонцю, вітрові й весні; Кров кане в землю, а воно полине... Пусти мене, мій батеньку, на го