Ірина Цуканова – Мати

Із-за обрію над полем сонце випливало, А на полі спозаранку мати жито жала. Та й звернулася до сонця, та його питала Про єдиного синочка, що з війни чекала: “Ой ти сонечко ласкаве, ти нас зігріваєш І з гори ти нашу грішну землю оглядаєш, Усе бачиш, усе чуєш, все на світі знаєш... Де синочок мій єдиний, чи мені підкажеш?“ А на полі біля жінки той сусідка була, Як зверталася до сонця взяла i почула. Так спитала: “Що ти кажеш, чи може забула, Що пройшло уже пять років, як війна минула Як живий був твій синочок, чи б не повернувся? Чи, гадаєш ти, до дому стежки він забувся? Чи, ти думаєш, саму б тебе він полишив? Певно, десь у бурян вiн голову схилив. Також поруч жито жав чоловк сусідки, Та дуже йому жаль стало тої жінки. Вiн промовив до дружини: “Облиш бідну мати, Бо від горя може легко розуму не стати“. “Зовсім я не божевльна, - мати їм сказала, - Нащо кажете, що вмер - він хіба ж я не знала? Через те, що він не пору