Боденчук Богдан Тернопіль

твоє ім’я неможливо забути, твоє ім’я хочеться вимовляти пошепки, коли любов і смерть стають схожими, і завмирають нічні погляди. твоє ім’я, як революції, через які помирають літери. ми ж у століття цього позичені, в нас хвилини крадуть нічні злодії. твоє ім’я хочеться промовляти, ласкаво і тепло, трішки по ніжному, з присмаком червня, червоними вишнями, ночами тихими, устами грішників. ковтати подихи твого імені, коли кожна мить, наче остання. кажуть, щасливі не пишуть віршів, мені ж твого імені завжди мало.