«Атаманская журба»
къзакам сотніка Максáя прісвячяїтца!
Шиналєм зальним хмара небу укрила,
Я ѝз паміті тваєй витѣкаю вадой,
Ти сѣбе нѣ журі, чо мѣне прізабѷла,
Дъ ѝ я прізабѷл дарогу дамонь...
Бѷлі благі нам зорі, де тала у Дону,
Де, бѷвала, да засіні зарѣвалі з табой.
Ѝ бунела турлушка, над вадой у прагону
Дъ утѣкала журба у сон развідной
А тапері, міне маруха штурмъвая - вѣнтоѵка.
Нъмѣтаю ѣє я патронаѵ рудїєм.
Ѵ сонцасяд з єй, навична, сналоѵка,
На Џанкічі в засідку ми з єю майнєм.
Дъ каг сам я, мастом паїшлі на дела,
Їх кідала па свету стѣпавим кавилєм
Дъ ѝ ской їх умертїя хлінком прижалела,
Ѝ нъстарчіла вешку Хрѣстовим дибїєм...
Ѝ, кубѷть ми напрах, за слабоду рубіліся?
Наши души жалєванни ліш стѣпняком.
Пъ над магілкамі чібіси долга кружиліся,
А, астатнїя вона та дея за каржїєм?
Нѣ напрах за слабоду ми біліся!
Ми за паміть, за пращураѵ, паїшлі на бой,
Ѝ, з чюжбіннай слабодаю, ми занасіліся,
А, слабода, вана нікада нѣ бѷваїть чюжой.
Прібас (србск.)
Христе Боже распети и свети,
Српска земља кроз облаке лети.
Лети преко небеских висина,
Крила су јој Морава и Дрина.
_______________________________________________
Стіхірь Вѣчіславу Бублѣєва, дансковъ казака, ръжака хутъру Малахъва, Бокъѵскавъ юрта, Верхнѣ-Дансковъ округа.
У спалненїи Алѣксандру Жукъва, казака лінейца, род станіци Архангільская, Кубань.