Василь Стус «Моя Україна забула сміятись…» #війна_в_україні #батьківщина #поезія
Василя Стуса без перебільшення можна назвати совістю рідного народу, якому вірний син України віддав до останку не лише талант, а й життя. Величезний талант, уживаний на користь знівеченого народу, наполеглива мужність у протиборстві зі злом – це рідкісна вдача, на яку зазіхатиме всякий ворог свободи. Україна для Стуса – то найбільша любов і найбільший біль. Її майбутнє тривожило поета значно більше за власне життя.
Народився Василь Семенович Стус у багатодітній селянської родині в с. Рахнівка Гайсинського району Вінницької області на свято Різдва Христового – 6 січня 1938 р. Ще змолоду познайомився із забороненою літературою «Розстріляного відродження», що сформувало його світогляд.
Упродовж 1954–1959 років він здобув ґрунтовні знання з гуманітарних наук Сталінського (нині Донецького) педагогічного інституту. У 1963 р. вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії наук УРСР.
Василь Семенович Стус – поет трагічної долі. Двічі він зазнавав арешту. Вперше це сталося у ніч із 12 на 13 січня 1972 року разом з Є. Сверстюком, І. Світличним та іншими. Їх звинуватили у зберіганні та розповсюдженні забороненої літератури.
Протягом 1972–1977 рр. відбував покарання у таборах Мордовії та 3 роки у засланні на Колимі (селище ім. О. Матросова). В ув’язненні брав активну участь у концтабірному русі Опору, акціях протесту проти свавілля адміністрації.
Вдруге його заарештували у жовтні 1980 року у Києві. Цього разу був безжальний вирок – 10 років табору особливого режиму і 5 років заслання за антирадянську агітацію та пропаганду. Покарання відбував у сумнозвісному «таборі смерті» у с. Кучино Чусовського району Пермської області. Арешт підсумував перший період активної громадської роботи поета. Саме та суспільна атмосфера, що склалася навколо шістдесятництва, стала визначною для зростання його опозиційності як літератора. У період, що передував арешту, остаточно сформувався його незламний дух, який залишив слід в його душі. Це засвідчила літературознавча стаття «Феномен доби (сходження на Голгофу слави)».
Переважна більшість творів В. Стуса написана на етапах та в таборах, на які припадає двадцять років його сорокасемирічного віку, що обірвався у неволі і саме у час нових надій. Їх важко назвати світлими і життєрадісними, однак у багатьох із них автор звертається до трьох дорогих йому образів – України, Матері, Дружини. Ці поезії стали основою майбутньої книги всього життя Стуса – «Палімпсести», за яку в 1985 р. Г. Бьолль висував поета на здобуття Нобелівської премії.
Головні теми його віршів воістину вічні – любов до України, мрії про свободу рідної країни й про свободу для кожної людини від чого б то не було – цьому поет віддав усе своє життя. Поезії Василя Стуса перекладені багатьма мовами і видаються великими тиражами англійською, французькою, німецькою тощо. Крім цього він займався перекладами Й.-В. Гете, Р.-М. Рільке, І. Бахман, П. Целяна, Р. Кіплінга, Ф. Г. Лорки, А. Рембо та інших, літературознавчими дослідженнями про П. Тичину і В. Свідзінського.
Його внесок у відродження національної самосвідомості народу, розбудову української державності є напрочуд вагомим і помітним. За поезіями Василя Стуса здійснено вистави: «Поетична композиція» (1989, Львівський молодіжний театр), «Птах душі» та інші. Пам’яті поета присвячено документальний фільм «Просвітлої дороги свічка чорна». Твори поета увійшли до шкільної програми з української літератури.
У 1990 р. Василя Стуса було посмертно реабілітовано. 1991 його посмертно відзначено Шевченківською премією за збірку поезій «Дорога болю» (1990), а 26 листопада 2005 р. поета посмертно нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня та присуджено звання Героя України. У с. Рахівка відкрито меморіальну дошку та пам’ятник поету, закладено парк, обладнано музей-кімнату в рідній школі В. Стуса.
Моя Україна забула
Сміятись. Вона гомонить.
Моя Україна не вщухла
Од прагнення жить.
Моя Україна не знає
Веселих світань.
Моя Україна палає
У мить догорянь.
Моя Україна тривожиться,
Бунтує, буя.
На чорнім рабованім торжищі
Вкраїна моя.
Її догоряє майбутнє
І тужить, ридає,
І в передвечірній сутіні
Лиш руки ламає.
І дивиться в небо — о, де вони
Надії і голуби?
Лиш демони, демони, демони
Старої ганьби.
Злітаються — ніби на здобич,
Злітаються спроквола
На роздоріжжя розтоптані,
Розіп’яті край села.
_________________________
Світлини - із мережі Інтернет
Музика - Over the ocean by Eenspiry
#перемога #перемогаукраїни #патріотизм #перемогазанами #віршіукраїнською #україна #вірші #вірш #віршідлядуші #віршіпрожиття #мояукраїна #ріднамова #українськівірші #батьківщина #українською #українськамова #віршпроукраїну #віршізізмістом #аудіовірш #декламація #читання #declamation #всебудеукраїна #readings #всебудедобре #сучаснапоезія #нуш #сучаснаукраїнськалітература #мійукраїнський #мійсвіт #українська_література #поезіяукраїнською #поезія #поезія_вірш_вірші #україна #українська_мова #украінці #українськаозвучка #українськалітература #літо2023 #війна #війна_в_україні #україна
2 views
416
99
3 months ago 00:03:05 1
Терпи, терпи – терпець тебе шліфує. Василь Стус x Нейро Бандура | AI озвучує українську поезію
3 months ago 01:13:31 1
Вся вражья сила под нашими ногами! Станислав Юлия Салтаненко
4 months ago 00:02:56 1
БЕЗ ОБМЕЖЕНЬ – ВІЛЬНІ ЛЮДИ (OFFICIAL VIDEO)
4 months ago 01:35:27 3
Офицеры (1971 год) советский фильм, цветная версия
5 months ago 00:01:22 1
25 июля День памяти Владимира Высоцкого
5 months ago 00:13:11 1
Антитерроризм детям
5 months ago 00:02:38 1
11 июля - Всемирный день шоколада. Чем полезен шоколад? История и особенности праздника
6 months ago 00:04:49 1
8 июля - день семьи, любви и верности. История святых супругов Петра и Февронии