янголятко

Він прийшов на землю добрий, чуйний, самотній Поступом чарівною вторгся у цей світ жорстокий. Зовсім не побоявся труднощів, поневірянь Лише голову схиляючи під градом принижень. За вітром вилися кучері медово-золоті, Зводив він до неба блакитні очі. Складав вірші він усіх на світі кращий, Говорили люди підкорив серця він наші. Ангел цей прекрасний лише зітхав, сумував Але трапилося з ним нещастя: він випадково полюбив. Зустрів він красуню, що вірші любила Повз нього вона дуже часто проходила. Покохав уперше, покохав на вік, Адже навіть янгол у чомусь людина. Як пестила ніжно кучері, губи цілувала Красуня, поки одного разу вночі не втекла. Забрала з собою все його кохання І від горя в нього холоне в жилах кров. Тоді він підняв руки до неба і благав Бога: “Отче, забери мене швидше, вкажи дорогу!“ І піднісся в небо Ангол усіх сумніших, І тепер сяє він зіркою далекою!🙏🕯️🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍🤍