Пронизлива любовна балада Володимира Висоцького в українському перекладі Володимир Брянцева.

БАЛАДА ПРО КОХАННЯ (Автор: Володимир Висоцький. Переклад: Володимир Брянцев) Коли вода всесвітнього потопу Вернулася у межі свої знов, Із піни сповільнілого потоку На сушу тихо виповзла любов. І маревом прикинулась до строку, А строку було сорок сороків. І диваки у нас такі ще є, Лиш маревом цим дихання своє Наповнюють без страху покарання, Гадаючи, що дихають за так, Вони раптово попадають в такт Подібного нерівного вдихання. Тільки почуттю, мов кораблю, Довго залишатись на плаву. Перш ніж розпізнати, що “люблю“, - Саме те, що й “дишу“ чи “живу“. І досить буде мандрів та скитання. Кохання - то безмежні терени. І з лицарів своїх випробуванням Почнуть питати грізно так вони. Захочуть відстаней, розлук і виконання Обітниць тих твердих, незворотних. Назад шалених вже не повести, Скитатись вони раді шляхом тим. Завгодно чим, життям би ризикнули, Аби лиш не порвати, зберегти Не
Back to Top