meni_kazali_scho_u_mene_nemaye_golosu

Мені казали, що в мене немає голосу, Темне минуле і труднощі з алкоголем, і, як інколи пишуть газетні полоси, змішую пиво з горілкою, риму – з болем. Мені казали, що в моїх віршах брудно і холодно, Біблійний туман і печаль вокзальна. На це кажу: у моїх віршах вітри, як жіночі стогони: Помірно-континентальні. Мені все частіше плескали і подавали келихи, Казали: вірш – це ріка, яка тече до небесної брами. Але ж у цієї річки є всього два береги: Один у пеклі, а інший – під моїми ногами. Бо слава приходить, лягає під тебе і промина, І книги твої на самокрутки колись порве. А вірш – це вміння сказати оці найпростіші слова: Я кохаю тебе, я кохаю тебе, я кохаю тебе. Я думаю, що поезія - це коли ти програвся в карти, Коли туз накриває даму, і ти виходиш курити. Коли ніч огортає місто і вже не смішать жарти, Бо в повії, яку ти зняв, на горлі сліди від бритви.