Василь Стус “Раніш ти лаялась, а нині докоряєш“

“Раніш ти лаялась, а нині докоряєш“ Раніш ти лаялась, а нині докоряєш. Так гірко-гірко. Пошепки. Бо все сповив мишастий сніг. І вже не можна, і просто гріх — кричати досхочу. Сніг хоче спати. Влежаний, він вже не пам’ятає голубу дорогу з небес і до землі. Нехай поспить. Нехай поспить. І не займай. Не треба. Це сонми сновидінь. Хоч солов’їв байками не годують — цілу зиму прожив один, то й сняться солов’ї і все виспівують солодку колискову. А голову зведеш — і тлінню тлять недобудовані новобудови, мов замок